– Де ви служили після виходу з Криму? І коли вперше потрапили в АТО? 

– У травні 2014 року, це була перша ротація, досить коротка. З жовтня 2014 року зайшов у Краматорськ на постійній основі [у складі ЦСО “А”] і вийшов звідти в 2019-му, коли призначили першим заступником міністра у справах ветеранів.

– В одному із інтерв’ю ви розповідали, що “при формуванні нового підрозділу в районі АТО став одним з його організаторів, а у 2015 його очолив і служив там до останнього часу”. Про який підрозділ йдеться?

– Це одне з управлінь Центру спеціальних операцій “А” СБУ. До поранення був заступником, після – очолив його.

– Це правда, що ви отримали поранення, прийнявши вибух гранати на себе? 

– Було таке (усміхається). Це було під Зайцевим – цей населений пункт тоді був не в тому статусі, що зараз. Я дуже переживав за одне з бойових завдань, тому вирішив сам очолити групу й повів її. Нас було троє, напарники – трохи молодші, ніж я. Місія було специфічна. Треба було оглянути місце, щоб уночі повернутися туди й виконувати завдання. Я особисто хотів оглянути, як все має відбуватися. Ми пройшли кілометрів 15, досить багато встигли зробити, прочесали територію. Збиралися вже відходити. Але я став на коліна, нагнувся, щоб іще раз пересвідчитися в безпеці того місця, де будуть відбуватися дії вночі, і побачив гранату на відстані 60 см від мене. Зрозумів, що далі немає вже нічого. Прикрив хлопців від неї. Це було 25 квітня 2015 року. Пам’ятаю, наче день народження.

– Реабілітація була тривала?

– Уже в червні 2015 року я був на базі (на Донеччині – “Н”). Дякуючи шпиталю в Харкові. Там був один доктор наук, який на мені ставив “експерименти” – працював з моїми пораненнями лазерами, новітніми технологіями.Ті медики писали наукову роботу. А я для них був нормальний екземпляр (сміється),

БО НА ТІЛІ БУЛИ ПРИБЛИЗНО 25 РІЗНИХ ПО ФОРМІ І ПО РОЗРИВУ ДІРОК.

Це для них був такий подарунок – вони не хотіли мене відпускати, казали, що я їм ще потрібен. Дуже їм вдячний, бо за 21 день стати на ноги… Реально  – потрібно було 40 днів, навіть більше.

“ССО готові виконувати завдання зі звільнення Криму”

– Ви кілька разів згадували Кримські гори, Крим, навчання в гірських умовах. Також ССО часто вправляються в тактиці бою в урбанізованій місцевості,  відпрацьовують штурм корабля, ведення ближнього бою. Скільки часу і ЗСУ, і ССО мають ще тренуватися, щоб бути спроможними до встановлення синьо-жовтого прапора в окупованих містах? 

– Постійно. ССО – це постійне вдосконалення своїх професійних навичок, вивчення та впровадження нових підходів.

Я в спеціальних підрозділах 25 років. Ти виконуєш одні і ті самі дії постійно, щоб довести їх до автоматизму.

Щоб вдало опанувати прийом у боротьбі, скажімо, його треба повторити 10 тисяч разів. Щоб навчитися влучати в ціль на відстань, наприклад, 1 км – треба повторити це тисячу разів. Так і в ССО. Ми тренуймося постійно.

У ССО – дуже серйозні напрямки діяльності. І вони мають постійно ці вміння відшліфовувати. Казати, що ми завтра підемо в Крим, через рік, п’ять чи десять? Нам ставлять завдання – головне, аби ми були спроможні і готові. А до цього готуватися треба постійно. Бо якщо це не так, то мені нічого робити на цій посаді.

– Якщо завдання постане завтра – звільнити Крим. ССО готові?

– Ми готові завжди виконати поставлене перед нами завдання. Якість виконання? Вона завжди може бути краща. Може бути гірша. Але ми готові.

Інше питання – як це виконувати, ціною яких втрат. Для мене основне – людське життя. Бо я дуже багато похоронив своїх хлопців, які зі мною воювали.

От я досі ношу, три зірки сам домалював від руки. (Знімає з лівого зап’ястка браслет, на якому кількадесят зірок і виведено латиною Semper memento, в перекладі – “Завжди пам’ятай” – “Н“).

Це – втрати в СБУ за час війни. 30 полеглих – із 2014-го до 2019 року.

Станом на зараз в ССО – 75 загиблих. Щоб цього (киває на зірки) не було – треба готуватися. Постійно.