– У соцмережах Силам спецоперацій закидають, що вони є “інстаграмними військами” – мовляв, далі ефектних фото у спорядженні діло не йде. Скажіть, будь ласка, чи виконують зараз підрозділи ССО завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил? Яка функція спецпризначенця в ООС в умовах так званого “всеосяжного та сталого припинення вогню”? 

– Той, хто говорить про “інстаграмні війська” – то “диванний спецназ” (сміється). Так, ми фотографуємося та знімаємо відео на навчаннях, бо в бойових ситуаціях це робити недоречно. Позиційний або іміджевий матеріал, котрий ми викладаємо на власних ресурсах – це один із елементів інформаційної війни, тим самим ми показуємо ворогу нашу готовність надати йому гідну відсіч, а українцям – впевненість в наших ССО і ЗСУ загалом. Також ці матеріали використовуються для рекрутингу до ССО. Інформаційне супроводження повсякденної діяльності військ – нормальна практика для всіх країн-членів НАТО. Відео з бойових завдань, які ми для себе знімаємо – для службового користування, для аналізу дій, які група проводила.

Наші військові, а це значна кількість людей, постійно перебувають у районі проведення операції Об’єднаних сил. Попри оголошене перемир’я, працюють, наприклад, російські снайпери. Нещодавно загинули четверо військових ЗСУ. Звичайно, відсіч ми даємо. Люди проводять розвідку, спостерігають. Якщо треба відповідати – відповідаємо.

ССО в ООС – в бойовій готовності та перебувають в розпорядженні командування операції Об’єднаних сил. Завдань стоїть багато. Головне: щоб їх виконати – потрібно завчасно мати інформацію та могти спрогнозувати формати розвитку подій. Тому бійці постійно працюють на всіх напрямках. В ООС зараз знаходяться підрозділи не від однієі нашої  військовоі частини. 

– То коли ми почуємо новини типу: “специ викрали з ОРДЛО”, “бійці ССО ліквідували”?

– Можливо, ви зустрінете мене через років 20, запитаєте це ж, тоді й відповім (сміється).

Наша робота – це не лише про режим таємності. Інколи просто краще не коментувати той чи інший випадок, суспільство дуже чутливе в нас до певних тем…. 

– Яких форм та змісту набула гібридна війна з РФ на восьмому році? Якщо аналізувати з точки зору ваших підрозділів інформаційно-психологічних операцій – які тенденції російської агресії у цій площині? Яку роль у ній виконують офіцери-ІПcОшники?

– Поняття “гібридної війни” не з’явилося із вторгненням Росії в Україну. Перші визначення ввели ще американські науковці, згодом європейські. Це було ще десь років 20-30 тому. Якщо ж ми говоримо про гібридну агресію РФ проти України і 2013 рік, то начальник генерального штабу Російської Федерації [Валерій] Герасимов показав так звану “доктрину Герасимова” – йдеться про те, що співвідношення військових і гібридних (невійськових) дій складає 1:4.

ТОБТО ТРИ ЧВЕРТІ ДІЙ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ – ЦЕ НЕВІЙСЬКОВІ ДІЇ. ЦЕ ТЕ, НАПРИКЛАД, ЩО ВІДБУЛОСЯ В КРИМУ. 

– ІПсО працюють більше на захист чи контрзаходи й атаку? 

– Триває планова робота (усміхається). Інформаційні впливи оцінити на цільову аудиторію дуже важко. І протидія має бути, і адекватна відповідь буде. Але ІПсО – це не про той випадок, коли тебе вдарять? і тоді відповідати. Є пасивна оборона, а є – активна (усміхається).

ІПсО – це засоби НАТО. Ми не протидіємо, ми працюємо там (в інфополі противника – “Н”). Як розрізнити засоби наступу і засоби протидії? Майже ніяк. 

– Бувало таке, що приходите вранці на роботу, а на столі лежить в течці доповідь від ІПсОшника, ви її  читаєте – і бачите результат, як наші допекли?

– Кожна маленька перемога тішить мене періодично. Успіхи є (усміхається).

“Антоненко – наш, ми максимально підтримуємо родину”

– Сержант ССО Андрій Антоненко залишається в СІЗО вже понад рік. Під час інтерв’ю із вашим попередником генералом Луньовим я запитувала його думку з приводу того, що один із військових Сил спецоперацій наразі є фігурантом “справи Шеремета”. Запитаємо й у вас: ваше ставлення до справи? Коли Ріффмастер вийде зі слідчого ізолятора, чи зможе він продовжити службу в ССО?

– Звичайно. Антоненко – військовослужбовець Сил спеціальних операцій. Він наш, з нами. Триває судовий процес. Є чинники, на які ми не можемо вплинути – є суд, є прокуратура, це їхня компетенція. Під час судових засідань постійно є наше представництво в суді – це начальник нашої пресслужби, його безпосередній командир, мій помічник. Ми максимально підтримуємо родину. Хочеться, щоб крапки над “і” були розставлені. Він багато зробив для ССО, справді. 

– Чи вважаєте, що обвинувачення у справі Шеремета є заполітизованим? Як на вашу думку, політика торкнулася сфери аполітичної – війська? 

– Я взагалі намагаюся відходити від політики. Мені складно це коментувати. Є кримінальне провадження – воно триває. Якщо бачимо ситуацію, де можемо допомогти – ми допомагаємо. Ми нікого не кинемо в будь-якому випадку. Чекаємо. 

– Ви були знайомі з Антоненком до того, як його затримали? 

– Я перетинався з ним, ще коли служив в іншому відомстві. Антоненко працював в районі АТО/ООС з виступами тоді.

“У перспективі територіальна оборона стане важливим компонентом Національного руху опору”

– Ваш радник працює як консультант у робочій групі РНБО щодо законопроєкту про територіальну оборону. Яка роль Командування ССО в розвитку військ тероборони? Які позиції ви намагаєтеся внести в цей законопроєкт?

– Наша точка зору: сили територіальної оборони мають розвиватися в складі ЗСУ як окрема компонента  з окремим фінансуванням та безпосереднім підпорядкуванням головнокомандувачу ЗСУ. Це надасть можливість командувачу ТрО не тільки генерувати, а й застосовувати сили ТрО.

У разі виведення сил ТрО зі структури ЗСУ з’являється велика кількість питань. Навіщо знищувати існуючу систему, щоб потім будувати аналогічну? Знову відбудовувати оргструктуру, логістику, матеріально-технічне забезпечення, порядок взаємодії з підрозділами ЗСУ тощо. Тобто, на рівному місці з’являється низка зайвих проблем.

Переконаний, що отриманню індивідуальної штатної зброї має передувати складання присяги. Спрогнозуймо, що на виборах, скажімо, переможуть представники  проросійської опозиції. Якщо в них буде можливість в окремих регіонах керувати територіальною обороною – чим це може обернутися? У нас відійшов Крим, частина Донецької і Луганської областей…  Умови російсько-української війни диктують нові вимоги. Надзвичайно важливою стає ефективна взаємодія Сил територіальної оборони та Сил спеціальних операцій.

ССО мають достатньо досвіду. Ми готові надати всю необхідну допомогу, як на етапі кадрового підбору для формування частин, підрозділів та загонів територіальних громад, так і на етапах підготовки та застосування сил ТрО.

Ми говоримо в цьому контексті і про спільні навчання ССО та ТрО. І ми відкриті до співпраці наших консультантів та інструкторів для підготовки населення до адекватної відсічі агресії. Ми переконані, що в перспективі територіальна оборона стане важливим компонентом Національного руху опору.

Зі спецназу через СБУ назад у ССО

– Торік у вас був досвід десантування з конвертопланів США, пліч-о-пліч з американцями. Які враження ваші від такої співпраці? 

– Мова жестів спецпризначенців – універсальна і зрозуміла кругом. Під час десантування все було зрозуміло, питань не було. Спеціалісти є спеціалісти. Я приїхав на навчання, була можливість стрибнути – чом би й ні.

Це було перше десантування після поранення [у 2015 році]. 536 стрибків перед цим я встиг здійснити. Перший раз стрибав у 1996 році, в самоволку тоді довелося піти, але стрибнули (сміється). Тоді ще лиш гривню ввели – стрибок коштував 20 грн.

Я ж лейтенантом починав зі спецназу, із навчального центру спеціального призначення ЗСУ. Прийшов у ССО не зовсім з “Альфи”. Починав із військ спецпризначення – до них і повернувся. 

– Розкажіть, як ви зі спецназу опинилися в СБУ, і навпаки – знову повернулися у війська спецпризначення?

– Після закінчення розвідувального факультет Інституту Сухопутних військ направили для подальшого проходження служби в 50-й навчальний центр спеціального призначення в місто Кропивницький (тоді Кіровоград). Там я пройшов і командира групи, виконував обов’язки і командира роти, і був викладачем циклу, там були мої перші стрибки.

Згодом мене запросили долучитися до формування антитерористичного підрозділу в Сімферополі в структурі Служби безпеки України. 

Зараз, коли я приїжджаю у військову частину спецпризначенців, то говорю і з командиром, і з особовим складом однією, професійною, мовою. Бо то все для мене знайоме. Чотири роки на війні теж дають про себе знати. Я був керівником об’єднаного угруповання контрдиверсійної боротьби, в яке входили представники СБУ, поліції, Національної гвардії, ССО. Багатьох командирів загонів знаю особисто ще за час тієї служби.  

Перед виходом із Криму я був керівником позаштатної групи парашутистів в СБУ. Там були специфічні завдання щодо виведення групи повітряним шляхом. Тому десантування – це не нове для мене. 

– Генштаб анонсував проведення у 2021 році масштабних навчань “Об’єднані зусилля”. Під таких самих СКШН торік Сили спецоперацій брали активну участь. Чи очікується участь ССО цього року? Знову будуть американські конвертоплани, десантування?

– Думаю, так. У нас вже є домовленості. У 2020 році всі наші центри брали участь в “Об’єднаних зусиллях”. У цьому році будуть відпрацювання не лише на тактичному рівні, а й оперативному – це спільна робота штабів тощо.  

ССО буде залучено на всіх етапах навчання, ми вже провели попереднє планування. Очікуємо участь повітряного компоненту ССО США спільно з нашими військовослужбовцями та країн НАТО.

Наше завдання – максимально використати можливість відпрацювати виконання завдань за призначенням, в тому числі – виведення тактичних груп повітряним шляхом, відпрацювання способів десантування з залученням максимальної кількості особового складу в різних умовах та місцевості.

“Один львів’янин при мені теж написав рапорт про перехід у ФСБ РФ. Каже: в мене борги…”

– Ви служили в СБУ в Криму 12 років. З точки зору офіцера спецслужби – що пішло не так, що Україна втратила півострів? Ви ж на власні очі могли бачити, які процеси відбуваються на півострові та які передумови виникали для загарбання Криму РФ, мали протидіяти їм. 

– Почнемо з того, що Російська Федерація тривалий час вела досить агресивну політику. Відпрацьовувати плани щодо захоплення Криму вони почали з 1994 року. Тоді в Криму був так званий “президент республіки Крим” Юрій Мєшков, який ініціював референдум щодо від’єднання Криму від України. Київ зреагував та не дав тоді можливості Росії провести референдум у Криму.

Далі – 2003 рік. Острів Тузла. Я вже служив у Криму. Під час подій довкола Тузли я провів у Керчі і безпосередньо на острові кілька місяців. Ми проводили навчання на острові, на поромі тощо. Це була спроба [російського вторгнення].  

У 2014 році Росія все ж реалізувала плани щодо загарбання стратегічного для неї півострова. Крим забезпечував би Росії контроль над Чорним морем, вихід у Середземне море.

Зараз півострів – це масштабна військова база. Взяти хоча б той факт, що РФ зуміла відновити зараз ті 19 аеродромів, які були в Криму… 

Перебування баз Чорноморського флоту РФ в Криму теж сильно вплинуло на плани Росії анексувати півострів.

Мої сусіди ходили на той “референдум”, бігали з прапорами РФ і кричали, що хочуть в Росію.

Що цьому передувало? Інформаційні операції зі сторони Росії. Пам’ятаю, як у жовтні 2013 року в газеті “Вести” на першій шпальті розписували всі блага, які можна було б отримувати у складі Росії – пенсії, зарплати тощо. Людей до цього поступово готували. У Криму постійно створювали проросійські фонди, організації. Якщо говоримо про православну церкву – в Криму безліч храмів Московського патріархату, які теж проводили певну роботу з цільовою аудиторією. 

Під час служби в Криму в 2002-2014 роках я готував і виховував десятки людей до різних міжнародних змагань (СНД, Європи, світу) щодо військового снайпінгу. Я їх готував як спеціалістів.

АЛЕ ТОДІ Я НЕ ДУМАВ, ЩО ЇХ ТРЕБА ГОТУВАТИ ЯК ПАТРІОТІВ. ЦЕ МОЯ ПОМИЛКА. 

Мене дивувало, коли у 2002 році ми приїхали в Крим, знімали житло, спілкувалися з місцевими, вони нас запитували: “А ви з України приїхали?”  Я не міг зрозуміти цього й перепитував: “А ви де знаходитеся?”

Згодом, проживши деякий чай в Криму і спілкуючись з цивільним середовищем, у мене теж інколи проривалися фрази типу: “Там, в Україні…”. 

Не приділялася достатня увага розвитку українознавства й виховання патріотизму в Криму. 

– Чи попереджала СБУ про загрози в контексті національної безпеки в АР Крим?

– Спецслужби працювали. У 2009-2010 роках було багато звітної документації з головного управління СБУ в АР Крим на Київ про активізацію проросійських фондів, організацій на півострові, створення органів управління ФСБ і ГРУ в Севастополі в 2012 році. Всі знали, що там збільшується контингент і нарощується чисельність російських спецслужб. Про це доповідали.

Але були завербовані  ключові керівники сектору безпеки і оборони [України]. Щоб приймати якісь рішення щодо російської агентури в Криму – потрібні рішення вищого керівництва. А керівник тоді хто був? Янукович and company. Які вони рішення ухвалювали щодо протидії Російській Федерації? Так, їм надходили рапорти, доповіді, звіти – а вони робили з ними ось так (бере аркуш паперу, перевертає текстом донизу і ховає під стос інших паперів на столі – “Н”). 

Якби у Криму було хоча б три-чотири військові керівники –  ключові фігури, які територіально управляли ситуацією й ухвалювали рішення, все могло б завершитися на рівні конфлікту з островом Тузла. І навіть втручання Києва не треба було б у 2014-му. 

– Чи були спроби у ФСБ перевербувати особисто вас у 2014 році? 

– Звичайно. Дві години ФСБ і десь години півтори моє керівництво зі мною говорили. Це був початок березня, перед “референдумом”. Їм потрібні були люди, які знають територію – спеціалісти топового рівня, знавці своєї справи.

Керівник ЦСО [“Альфа” Юрій] Котовський просто зібрав особовий склад в актовому залі, завів представника ФСБ і сказав:

“ХЛОПЦІ, ДАВАЙТЕ, ВСІ РАЗОМ ПЕРЕХОДИМО”. І ВОНИ ПОЧАЛИ ПИСАТИ РАПОРТИ ПРОСТО НА ПІДВІКОННІ.

Один львів’янин теж писав рапорт тоді. Я підійшов і питаю: “Ти що, теж?” А він відповідає: “Так, у мене борги”. Відповідаю йому: “Головою думаєш?” 

– Що вам пропонували в обмін на службу в Росії? 

– Зарплату, квартиру, забезпечення, підвищення… Можливо, переїзд десь в центр Росії.

– Про яку зарплату ішлося?

– Десь втричі більшу. Від 3 до 5 тисяч доларів.

Знаю багато порядних офіцерів, які казали: “Ні, я на ФСБ служити не буду”. Їхали в Київ, звільнялися з СБУ і поверталися в Крим цивільними. Це було принципово. Переважно, це корінні кримчани, яких тримали на півострові родинні зв’язки. Треба ж розуміти, що державна зрада – це найперше, юридична сфера. Це стаття. Ти – військовий, і ти порушив присягу. І це не просто історія про зміну посвідчення.

– З вами говорили дві години. Ви для них настільки цінний? 

– По-перше, я дуже багато їх (ФСБшників – “Н”) знаю. Часто бував у Росії, працювали разом у напрямку міжнародного співробітництва. До мене якраз приїхали (вербувати) ті хлопці, які мене добре знають. Ми раніше з ними працювали по антитерору, вони часто приїздили з дружинами в Крим на відпочинок, телефонували, зустрічалися.

Маю зараз інформацію, що російські специ ставляться з великою повагою до офіцерів української спецслужби, які в 2014 році вийшли з Криму. Це про офіцерську честь. А от як вони ставляться до тих, хто залишився на півострові – я не знаю.

Був у мене один військовий, Микола звати. Він залишився працювати на ФСБ. Запитав колись:

“КОМАНДИРЕ, ЯКЩО ПОБАЧИШ МЕНЕ В СІТКУ ПРИЦІЛУ – БУДЕШ СТРІЛЯТИ?”. Я ВІДПОВІВ, ЩО БУДУ. 

– Як ви покидали Крим?

– Питання про вивезення родини було негайним. У мене дружина ще більше звідти поїхати хотіла, ніж я.

На Перекопському перешийку був цікавий момент, там стояв кримський “Беркут”, з якими я до того перетинався. Я виїжджав у бусі, в ньому дві кицьки, дві папуги, лежача бабуся на задньому сидінні, дружина з кількамісячною дитиною.

Він мене впізнав: “Григорію Анатолійовичу? Перевіряти не будемо. Ви виїжджаєте?”. Я відповідаю: “Так, а ви залишаєтеся?”. Вони поопускали очі: “Так”.

Я згодом повернувся в Крим за особовими справами 24 військових, які вийшли на материк. Котовський мені обіцяв їх віддати. І не зробив цього. 

– Ці 24 військові зараз служать в СБУ? 

– Так. Одразу після виходу з Криму всі пройшли війну. Дехто вже на пенсії. Більшість досі служать.

Продовження в Частині 3