43-річний Григорій Галаган – приязний, часто всміхається, і з виду не зовсім типовий ССОшник. Але відчувається, що справу в цій сфері знає добре. Тим більше, як виявилося, військову кар’єру Григорій Анатолійович починав саме в спецназі ЗСУ, а торік повернувся “до витоків”.

Він очолює Сили спецоперацій із серпня 2020-го. Прийшов у ССО після посади першого заступника міністра у справах ветеранів, на якій перебував кілька місяців (квітень-вересень 2019 року). А більшу частину своєї військової біографії присвятив Центру спеціальних операцій “А” СБУ.

“Альфач” Галаган входить до тих 10% кримських офіцерів Служби безпеки, які не зрадили присязі і після початку російської окупації півострова вийшли на материк. В ЦСО “Альфа” у Сімферополі служив із 2002-го по 2014 рік.

Після початку російської агресії був нагороджений орденами “За мужність” III ступеня та Богдана Хмельницького III ступеня. Генеральське звання отримав у березні 2018-го.

У великому інтерв’ю “Новинарні” Григорій Анатолійович розповів, як його вербувала Федеральна служба безпеки РФ, як він покидав Крим та чи можна було зарадити окупації; що він уже встиг за сім місяців на посаді командувача ССО, як оснащуються і вдосконалюються Сили спецоперацій при новому керівництві, заробітки та імідж. Запитали про роль “спеців” на фронті, поранення Галагана у 2015-му, чи дошкуляють українські інформаційно-психологічні підрозділи противнику і чимало іншого.

Кадри із “землі”

У робочому кабінеті командувача в режимі нон-стоп працює канал English Club TV. Так створюється штучне мовне середовище задля покращення англійської генерала Галагана. Дуже потрібно дня переговорів із делегаціями країн-партнерів.

На столі між робочих паперів – перший том спогадів Маннергейма “Нашого формату”.

– Григорію Анатолійовичу, ви служили в “Альфі”, обіймали посаду першого заступника міністра у справах ветеранів. Як ви потрапили в ССО? На яку посаду?

– У 2019 році, після того, як я пішов із Міністерства у справах ветеранів, мені запропонували службу в Силах спеціальних операцій – посаду начальника штабу. Кілька місяців тривало оформлення, і в лютому 2020 року я вже був у лавах ССО. 

– Командувачем ССО президент Зеленський призначив вас 25 серпня 2020 року. Що б ви назвали здобутком на цій посаді? Що вже вдалося?

– Найперше, що вже встиг – це низка кадрових призначень. Вони гарантують більшу ефективність роботи з підлеглими. Говорю про ланку “орган управління – військова частина”. Я вже провів так званий “аудит спроможностей” – це була перевірка по всіх напрямках Сил спецоперацій. Проаналізував рівень виконання всіх завдань. За ці пів року на посаді я встиг зрозуміти і виявити основні проблемні питання, які є в ССО.

Продовжуємо роботу, яка була започаткована моїм попередником генералом Луньовим щодо нарощування сумісності з підрозділами НАТО, триває широка співпраця із міжнародними партнерами. Завжди хочеться більшого, але, на жаль, у добі всього 24 години, а в тижні – сім діб.

 

– Після вашого призначення ви анонсували кадрові зміни в структурі. Йшлося про те, що “на більш високі посади в Командуванні ССО будуть призначені бойові командири підрозділів”. У листопаді фактично за тиждень були змінені командири двох полків – 3-го та 8-го. Розкажіть, на яких посадах опинилися полковники Трепак і Шаблій? 

– Командири полків пішли на підвищення до вищого органу управління – Командування ССО –  для набуття нового досвіду. Мені подобається те, що вони прийшли “із землі” – з того тактичного рівня, на якому вони знають про проблемні питання, що є в частинах на рівні командирів груп, рот чи загонів, начальників штабів частин.

Ці кадрові зміни для цього і були здійснені – щоб краще володіти інформацією про те, що відбувається “внизу”. По-перше, вони озвучують мені ту інформацію, яка реально відбувається. По-друге, вони розуміють рівень керівництва і координації підлеглих частин. І він уже покращився, в тому числі – і з мого боку як командувача. По-третє, ці офіцери мають унікальний бойовий досвід.

Коли ми говоримо про кадрові зміни – ми говоримо про систему натовських стандартів: у структурі Альянсу обов’язковим є переміщення на посадах і по горизонталі, і по вертикалі за певний проміжок часу. Це кадровий менеджмент, який ми впроваджуємо в Силах спеціальних операцій: щоб люди з Командування йшли у війська, а з військ – у Командування. Ця ротація надасть змогу для професійного розвитку як офіцерів, так і самого органу управління.

– Що ви можете сказати про нових командирів бойових полків ССО? Хто ці люди? 

– Це офіцери, які пройшли шлях від командира групи до командира частини. Вони не були “введені” на посаду з інших родів військ чи загалом силового блоку. Ці командири користуються авторитетом і в цих частинах, і загалом у ССО. Це специ. І я впевнений, що вони працюють на максимум для всебічного розвитку своїх полків.

– Нові командири полків можуть говорити англійською з іноземцями? 

– Так, звісно, це був один із критеріїв та вимог вищого керівництва ЗС України перед їх призначенням.

– Які кадрові зміни ще плануєте? 73-й морський центр, навчальний центр? 

– У 73-му центрі теж новий командир, ми змінили його теж восени 2020-го. Цей офіцер пройшов шлях від командира групи. Він добре володіє ситуацією, яка відбувається в його частині, чудово розуміє соціально-психологічний клімат в колективі – досі він був начальником штабу. 

Забезпечення, допомога Заходу й унікальний острів

– Після указу про ваше призначення ви зустрічалися з президентом і, як повідомляла пресслужба Банкової, запевнили у “якісному виконанні завдань за призначенням у різних умовах, продовженні роботи, спрямованої на розвиток морського та авіаційного компонентів ССО”…

– Розвиток цих двох компонентів ССО для мене – завдання номер один. Коли постає питання будь-якого розподілу ресурсу, то пріоритетом є військові частини, які відповідають за ці компоненти.

Розвиток авіаційного компоненту ССО досить тісно пов’язаний із нашою взаємодією з країнами-партнерами. Ми лише формуємо нашу авіацію, тоді як у наших союзників вона вже функціонує десятки років. 

– США часом не хочуть передати для ССО літак? 

–  (Сміється) У нас є техніка в оперативному підпорядкуванні від Повітряних сил. Решта питань вирішується вищим керівництвом щодо всебічного забезпечення як власними силами, так і в рамках матеріально-технічної допомоги від наших країн-партнерів.

– У січні 2021-го посольство США повідомило про передачу позашляховиків “Хамві” і човнів для, в тому числі, Сил спецоперацій ЗСУ. На які надходження очікуєте від партнерів цього року?

– Водолазне спорядження, парашутну техніку, інфраструктурне забезпечення, зокрема наметове містечко. Через пандемію маємо незначні збої в цьому процесі. І плавзасоби, і “Хаммери”, які надійшли в січні, мали прибути раніше. Це залежало не від нас. Супровід із нашого боку був вчасним і оперативним. Сподіваюся, що в 2021 році отримаємо все, що мали отримати в 2020-му.

– У вересні 2020-го водолази-розвідники 73-го центру провели планові спуски, випробувавши нове спорядження. Від кого – не повідомили. Хто допоміг нам у цьому? 

– Допомагають США, Польща своїм обладнанням. Додатково ще очікуємо закупівлю спорядження і з нашого бюджету, і за рахунок країн-партнерів. 

 

– Не можу не запитати про острів Майський. Ваш попередник Луньов говорив про те, що повернення до того варіанту Майського, який був у радянський час – коли військова частина була ізольована на острові – не розглядається. Як ви задіюватимете острів для бойової підготовки особового складу?

– Острів використовується в бойовій підготовці наших частин, зокрема морського центру. Там регулярно проводимо заняття. Зараз треба розбудовувати інфраструктуру – ту, яка там збереглася. На це потрібно чимало коштів, але на острові може бути цілком нормальний тренувальний центр. Це місце, де можна відпрацьовувати всі елементи бойової підготовки.

Є можливість облаштування тиру, проведення занять із вогневої підготовки. Проблемним є питання енергозабезпечення. Раніше з острова по морському дну були прокладені кабелі, які вже повирізали давно. Зараз це питання можна вирішити за допомогою альтернативної енергетики – сонячні батареї не будуть проблемою, і вони не потребують надто багато коштів. Це майбутнє острова та питання розвитку.

У наших партнерів є подібні місця для відпрацювання водолазами бойової підготовки, але такого унікального об’єкта на відстані від міста я не бачив ще ніде.

 

– Скільки часу треба, щоб на Майському з’явилися тир і сонячні батареї? 

– Це не питання часу, а грошей. Можна зробити досить швидко. І це наступний етап розвитку нашої морської компоненти.

Операція ФСБ для викрадення генерала Луньова як поштовх до законодавчих змін

– У лютому 2021 року контррозвідка СБУ повідомляла про викриття агентурної мережі ФСБ, до якої входили, в тому числі, колишні українські спецпризначенці. Одне із завдань, яке відпрацьовували представники цієї групи – викрадення попереднього командувача ССО. Ідеться про генерала Луньова. Що вам відомо про цю справу? І як ви дбаєте про свою безпеку?

– Ми співпрацювали з СБУ щодо цієї ситуації. Деякі питання ми дізналися раніше, ніж це з’явилося в ЗМІ, й допомагали контррозвідці викрити цих агентів.

Маємо розуміти, що триває війна, у нас досить підступний та фінансово забезпечений противник, який може собі дозволити спецоперації в різних куточках світу. Тому викрадення представника військового керівництва держави, екскомандувача ССО мало би значення – і для них, і для нас. 

Перший крок, який ми зробили після цього інциденту – законодавчий. Вже ухвалені зміни в закон про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Тепер ССО можуть забезпечити безпеку військовослужбовців Сил спеціальних операцій. 

За три місяці ми внесли в Раду законопроєкт. Після всіх змін до підзаконних актів (наказ міністра, розпорядження головнокомандувача ЗСУ) наші військові можуть охоронятися. Треба розуміти, що наші бійці виконують спеціальні завдання, в них є родини, житло… Тепер ми можемо забезпечувати безпеку своїх військовослужбовців за рішенням командувача Сил спеціальних операцій, щоб мінімізувати ризики щодо загрози їхньому життю та здоров’ю.

І це йдеться не лише про мою безпеку, повертаючись до вашого питання. У нас служать колишні військовополонені, хлопці, які виконували специфічні завдання в районі АТО/ООС.

– У вас є державна охорона?

– Ні. Я поводжуся обережно (сміється). Є певні заходи… Ну і досвід попередньої роботи… Його вистачає. Зброю з собою ношу завжди.

– В одному з інтерв’ю головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак говорив про випадок, коли офіцер виграв позов до Командування Сил спеціальних операцій. Ви знаєте, про який випадок йдеться? 

– Так, здогадуюсь про кого він говорив. Наші хлопці воювали, і якщо вони відчувають, що є порушення їхніх прав – вони можуть звернутися до суду. Ми правова держава, і це є нормальна європейська практика. Так, командири можуть бути неправі. Тому певні аспекти доводиться вирішуватися через суд. 

 

Крім того, з особистим прийомом особового складу в мене взагалі немає питань. Якщо військовий прибуває, і я є на місці – двері мого кабінету до нього завжди відчинені. Є випадки, коли приїжджають з Очакова чи Хмельницького і кажуть: “Хочу на прийом до командувача”. Будь ласка. Це питання честі. Якщо в моїй компетенції вирішити це питання – я завжди відкритий для спілкування. Нормально ставлюся до судових позовів, я однозначно за справедливість. І якщо керівник нижчого рівня виявиться винним – то ми з нашого боку його притягнемо до відповідальності.

“Наступним на чергуванні Сил реагування НАТО буде третій полк ССО ЗСУ”

– У 2020 році підрозділ українських Сил спеціальних операцій уперше заступив на бойове чергування в складі Сил реагування НАТО (NATO Response Force). Йдеться про 140-й центр. Про які попередні підсумки цього процесу, бойового чергування, можемо говорити, коли рік вже минув?

– Для країни, яка не є членом НАТО, мати підрозділ, який стоїть на чергуванні в Силах швидкого реагування НАТО – це вже перемога. У такому підрозділі всі, до рядового, мають знати іноземну мову. Далі – сумісність по зброї, техніці, спорядженні та виконанні завдань. Виходячи з цих вимог, ми підтягуємо всі наші підрозділи під прописані критерії.

МИ ПЛАНУЄМО, ЩО ВСІ ВІЙСЬКОВІ ЧАСТИНИ ССО ПО ЧЕРЗІ БУДУТЬ ЗАЛУЧАТИСЯ ДО СИЛ РЕАГУВАННЯ НАТО.

Все розписано до 2025 року. У кожній частині має бути підрозділ, який стоїть на чергуванні НАТО, він буде сумісний і оцінений нашими партнерами. Це наша мета. І всі пройдуть цей шлях. Він непростий, але так буде. 

Ми беремо участь і в ООС, але паралельно з цим маємо набувати спроможностей. Це можливість показати себе, заявити про себе. 

– Хто наступним готується заступити на чергування до Сил реагування НАТО? 

– В наших планах це буде 3-й полк. Готуємо тактичну групу.

– Чи не послабилася співпраця з партнерами з НАТО через пандемію? В усіх запланованих міжнародних навчаннях вдалося взяти участь? 

– Всі військові навчання відбулися. Десь, можливо, зменшили кількість людей, коригували інші нюанси, але витримали всі графіки.

Мої заплановані поїздки за кордон щодо обміну досвідом довелося скоротити. Але це не настільки цінно. Важливіше – бойовий досвід частин, а обмін досвідом керівного складу можна й перенести. 

– На початку січня 2021-го ви оголосили старт відбору кандидатів на проходження вже 13-го кваліфікаційного курсу. Які його результати? 20 січня відбір мав завершитися, але 22 січня пресслужба 73-го морського центру ще раз поширила заклик до кандидатів подаватися на Q-курс. Чи означає це те, що в 2021 році набір кандидатів іде тугувато, спостерігається недобір? Якщо так – які причини?

– Рекрутингова кампанія працює. ССО – це, найперше, селекція. Ми зосереджені на якості. Але на селекцію впливає, в тому числі, і пандемія. Ми оголошуємо додаткові набори, аби якісніше підійти до процесу. Кваліфікаційний курс – це вже бренд, імідж. Наші партнери визнають, що Q-курс ССО – на досить високому рівні. 13-й курс ми набрали, вони пройшли селекцію, залишилося [кандидатів] менше, ніж минулого року. Грає роль і сезонний чинник. Влітку все таки умови комфортніші для проходження селекції (сміється). Але графік побудований так, що холодну пору року будь-який курс все одно зачепить, оскільки його тривалість – сім місяців. 

“Багато хто відчує цивільне життя – і повертається в ССО”

– Яка тенденція щодо звільнення військових з лав ССО? Чи аналізували, з яких причин специ не продовжують контракти?

– На жаль, в нас вже восьмий рік триває збройна агресія Росії проти України. І це – основний фактор плинності кадрів, не тільки в ССО. Наші військові активно беруть участь в ООС, і бути в стані постійно стиснутої пружини не всі витримують. Є ще такий фактор як родини – дружини хочуть, щоб чоловіки осіли вдома. У ССО не так: ми або на війні, або постійно готуємося.

Наприклад, дехто, навпаки, звільняється, відчує цивільне життя і повертається. Я завжди кажу, що оператор ССО – це не професія, а стан душі. У мене зараз на розгляді перебуває з десяток особистих справ наших військових, які не продовжили контракти, побули цивільними і вирішили повернутися в ССО. Дехто з них встиг побувати за кордоном на заробітках… А військовослужбовець ЗСУ – це ж соцзахист, стабільність, імідж, особливо якщо ми говоримо про ССО…

Мої родичі, наприклад, пишаються, що я – в Силах спеціальних операцій. Думаю, що багато дружин теж пишаються своїми коханими, які служать в цьому роді сил. Так, мільйонером тут не станеш, але…

У НАС Є ДУЖЕ БАГАТО НАГОРОДЖЕНИХ, ЯКІ ЗВІЛЬНИЛИСЯ, АЛЕ ХОЧУТЬ ПОВЕРНУТИСЯ.

Вони виконували надважливі завдання для держави і є носіями безцінного досвіду. Звісно, якщо вони відповідають всім критеріям після проходження ВЛК тощо – вони повернуться в лави ССО.

Ми зараз розвиваємо співпрацю з партнерами – тому це ще й можливість поїхати за кордон, вивчити мову, здобути нові навички тощо. ССО – це як локомотив, який дуже стрімко йде вперед. 

– Спецпризначенці Глондар, Коріньков, Іванчук і Дєєв, яких звільнили 2019 року з полону – чи продовжують вони службу в ССО, чи знайшли себе в житті цивільному? Якщо служать – на яких посадах?

– Двоє з них служили в Командуванні ССО. Один залишився, один – звільнився. Інші двоє – по військових частинах, у колективах, серед побратимів.

– Про можливості. Чи продовжують іноземні школи підготовки приймати на навчання наших спецпризначенців? 

– Так, це десятки навчальних курсів у різних країнах. Головний критерій – знання мови. США, Естонія, Литва, Німеччина, Данія, Греція, Грузія, Туреччина працюють з нами. Військові вдосконалюють навички щодо гірської підготовки, бо в нас є і Карпати, і Кримські гори. А спецпризначенець має вміти працювати в горах. 

– До речі, про гори. Недавно в ССО завершилися спільні навчання з литовцями в Карпатах із гірської підготовки. Чому саме Литва і наголос на гірській підготовці? 

– З Литвою ми вже давно працюємо. Гори – це та частина України (і Карпати, і Крим), де можуть виникнути різні завдання. Пересування і виконання завдань зимою – ще одна специфіка цих навчань. Пройти в горах на лижах – треба вміти, і ці навички треба відпрацьовувати. Спецпризначенець в горах – це не турист у Буковелі.

 

Наші військові спільно з литовцями відпрацювали виявлення і захоплення бази терористів. Вважаю, що на досить високому рівні пройшли ці навчання, я задоволений.

Тут важлива довіра. Якщо нам треба буде виконувати спільно якісь завдання для НАТО – не потрібен буде період адаптації. Бо вони вже разом працювали на навчаннях, бачили наших військовослужбовців у роботі, і під час виконання завдань, у тому числі бойових, скоротиться термін для злагодження. 

Влітку у нас ще будуть курси з Литвою на сумісність. Наступні навчання у форматі JCET відбудуться вже на території Литви наприкінці року.