102 роки тому, 29 січня (за іншими даними – 30 січня) 1918 року, поблизу залізничної станції Крути  українські військові та добровольці призупинили наступ більшовицьких військ під проводом Михайла Муравйова на столицю Української Народної Республіки – Київ.

Подвиг допоміг врятувати молоду українську державність, надавши можливість евакуювати уряд УНР і продовжити мирні переговори, які завершилися укладенням Брест-Литовського миру з Центральними державами, що означав міжнародне визнання української незалежності. Подвиг Героїв Крут став символом героїчної і жертовної боротьби за незалежність України.

Особливістю бою під Крутами є те, що в ньому на захист Української Народної Республіки добровільно стали київські студенти, гімназисти та курсанти. На підкріплення українських військових частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу імені Богдана Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів).

До юнаків школи приєдналась перша сотня (116 осіб) добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців, створеного із студентів молодших курсів Київського університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), новозаснованого Українського народного університету та учнів двох старших класів 2-ї Української імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії. Переважна більшість із них не мала достатньої військової підготовки.  На озброєнні було до 16 кулеметів та одна гармата на залiзничнiй платформi. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина.

Проти української залоги станції Крути виступали три більшовицькі групи – Єгорова, Берзіна та Кудинського загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією.

Справжнім героєм бою під Крутами став уродженець Луганщини, 25-річний командир сотні 1-го Українського козацького полку імені Гетьмана Богдана Хмельницького, підпоручик Семен Лощенко, який ще незадовго перед тим був викладачем математики в київській реальній школі.

Під сильним ворожим обстрілом,  разом із чотирма іншими артилеристами він влучно і швидко вів вогонь з єдиної гармати, поставленої на залізничну платформу, не даючи змоги російським більшовикам розбити високий залізничний насип і перервати зв’язок між українськими загонами по обидва боки залізниці. Його називали незрівнянним артилеристом, людиною великої відваги і “правдивим героєм бою”.

Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські сили організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. Юнаки винесли з поля бою не тільки зброю й амуніцію, але й поранених та вбитих товаришів. Але 27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон, і більшість з них після нелюдських тортур були закатовані із звірячою жорстокістю – врятуватися пощастило одиницям.

Тіла загиблих героїв були перевезені до Києва і поховані на Аскольдовій могилі – старовинному кладовищі на Дніпровському схилі. Від часу відновлення державної незалежності України у 1991 році щороку біля цієї могили, а також на місці бою під Крутами 29 січня відбуваються заходи пам’яті.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстріляних студентів i гімназистів. Втрати бiльшовицьких військ під Крутами були значними, сягали тільки вбитими близько 300 вояків.

Останнім учасником бою під Крутами вважається юнкер 1-ї Української юнацької школи імені Б. Хмельницького Матвій Данилюк, який дожив до відновлення незалежності України. Він помер у 1994 році на 103-му році життя.

Український військово-історичний календар. 2020 / За ред. Н. А. Агаєва / Упорядник В. Р. Мараєв. – К.: НДЦ ГП ЗС України, 2019. – 178 с.