Донецький аеропорт. Вересень 2014-го. В той час Вежа, що в подальшому стала символом стійкості захисників ДАПу, була відносно спокійною позицією і головним чином використовувалася українськими воїнами для спостереження. Основні ж сили перебували у терміналах аеропорту. Аж раптом до командного пункту із вежі надійшов сигнал, про те, що на неї сунуть танки і піхота противника. На допомогу одразу ж вирушила група бійців 3-го окремого полку спеціального призначення. Із ними - екіпаж танку Т-64.
"Ті, хто перебував на метеовежі, повідомили про наступ. Але, вогонь у бік противника не відкривали, вичікували. На них сунули два танки, а з наявним озброєнням проти броні наші хлопці могли вдіяти небагато, тож, чекали на нас" - згадує воїн 3-го ОПСпП з позивним "Бугор". За його словами, не відчувши на підступах жодного опору, ворог вирішив, що вежа покинута, і танки з піхотою спокійно йшли на неї: "Поки ми туди їхали, ворожі машини підійшли до будівлі практично впритул, одна із них ледь не вперлася гарматою у стіну".
І тут ситуація почала стрімко змінюватися. Українські захисники на метеовежі таки вирішили відкрити вогонь до прибуття підмоги. Наші бійці сиділи в районі 4-го поверху. У момент, коли ворожі танкісти нічого не могли вдіяти, бо підійшли занадто близько до вежі, її захисники раптово почали душити вогнем піхоту противника. Водночас танк, що стояв найближче - біля стіни, почали обстрілювати з РПГ з вікон верхніх поверхів метеовежі. "В нього прилетіло з півтора десятки гранат. Серйозної шкоди броньованій машині вони не нанесли, утім, змогли перебити електрообладнання, знерухомивши танк. Ми цей танк потім відтягли до себе і віддали "Адаму" (Євгену Межевікіну) за що він нам був дуже вдячний", - розповідає боєць.
- "Екіпаж противника намагався запустити свій танк, але не зміг. І коли вже став вистрибувати з люків, щоб утікти - там його весь і поклали. В той момент на місце бою підлітала наша група. Неслися туди ми на БМП-2, слідом - наш танк. Коли сепари зрозуміли, що отримують тягла, їхній другий танк, що лишався на ходу, почав тікати від метеовежі, попутно розчавивши своїх же бійців. Приблизно за 1,5 км наш танк починає вести вогонь навздогін по противнику. Ми ж під"їхали до вежі і добили ворожу піхоту. В той час у ворожу машину, вже потрапив бронебійний снаряд і прошив башту".
Бій завершився. Проваливши наступ на Вежу, російські окупанти відкрили по українцях вогонь із мінометів, прикриваючи втечу сепарів.
"Бугор" розповідає: "Обстрілювали важким 120-м калібром. Наші, хто де був - в укриття. Я перебував біля вишки поруч із нерухомим танком. Вскочив у нього на місце механіка-водія і закрив над собою люк. Коли сидів закритий у танку - зник зв"язок в радіостанції. Наші хлопці тоді переживали через це і навіть збиралися висуватися на пошуки. І ось триває обстріл, а я не гаю часу і намагаюся завести трофейний танк. Не виходить. Тоді сів і чекаю: міни лягають навколо. Але ж це танк. Мені б не пощастило лише у разі прямого влучання у люк. А так я немов "у будиночку". Коли обстріл завершився, я виліз, вийшов на зв"язок і ми з іншими бійцями вирушили на зачистку території й огляд другого підбитого танку. Він встиг проїхати від вишки близько 500 метрів і заїхав у "сіру зону" - посадку між нашими і ворожими позиціями. Навколо вже нікого з противників не було. Але, на місці явно зрозумілим було те, що танкісти не вижили. Їхні тіла сепари забрали при відході. Ми ж думали той танк забрати собі, але він був надто пошкоджений для транспортування. Тож, вирішили його підірвати, нашпигували вибухівкою й відійшли".
Кілька днів по тому кіборг-спецпризначенець "Бугор" отримав важке поранення під час влучання танкового снаряду у будівлю терміналу. Але це - інша історія, яку ми розкажемо вам у наступних публікаціях.
